«В 1995 році стався нещасний випадок на виробництві, внаслідок чого був травмований і отримав ІІІ групу інвалідності. Допомога підприємством не була виплачена (я не звертався, тому що не знав про своє право на одноразову допомогу). Зараз підприємство ліквідоване. Фонд соціального страхування відмовляється виплатити одноразову допомогу, посилаючись на те, що він був створений лише у 2001 році. Чи маю я право на отримання одноразової допомоги»

Згідно з Конституцією України, кожен має право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Це право гарантується, зокрема, загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

1 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який визначив правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Надання потерпілим одноразової допомоги та відшкодування моральної шкоди у разі ушкодження їхнього здоров’я, яке сталося до 01.04.2001 року, визначалося Законом України «Про охорону праці», який набрав чинності 14.10.1992 року і діяв у цій частині до введення в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Так, у першій редакції Закону України «Про охорону праці» зазначалося, що власник зобов’язаний відшкодувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним із виконанням трудових обов’язків, у повному розмірі втраченого заробітку, а також сплатити потерпілому одноразову допомогу і відшкодувати йому моральну шкоду, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної шкоди потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Працівники, втрата працездатності яких встановлена медико-соціальною експертною комісією до  введення в дію Законів України «Про охорону праці» та «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», не мають права на отримання одноразової допомоги та відшкодування моральної шкоди, оскільки, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, відповідно до  статті другої Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особи,  право  яких  на  отримання відшкодування шкоди раніше було встановлене згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяних працівникам внаслідок

травмування на виробництві або професійних захворювань, пов’язаних із виконанням ними трудових обов’язків, мають право на забезпечення зі страхування від нещасного випадку.